Жінка звернулася до суду з позовом до чоловіка про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та визнання квартири об’єктом права спільної сумісної власності.

При вирішенні спору стосовно поділу нерухомого майна, набутого за договором інвестування в будівництво особами, які перебували у фактичних шлюбних відносинах, визначальним є період сплати пайових внесків на об’єкт інвестування, а не дата реєстрації права власності на новостворене майно. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 682/2493/16-ц за позовом однієї особи до іншої про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об’єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на частину нерухомого майна, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення.

Обставини справи

Суди встановили, що із січня 2012 року сторони почали проживати однією сім’єю без реєстрації шлюбу, були пов’язані спільним побутом, мали спільний бюджет та разом вели домашнє господарство. Після реєстрації шлюбу та народження дитини право власності на збудовану квартиру відповідач зареєстрував на себе.

У жовтні 2016 року жінка звернулася до суду з позовом до чоловіка про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об’єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на частину нерухомого майна, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення.

Постановою апеляційного суду рішення міськрайонного суду про задоволення позову скасовано, у задоволенні позовних вимог жінці відмовлено.

Верховний Суд прийняв постанову з огляду на таке. Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Встановивши, що із січня 2012 року до 9 червня 2012 року сторони проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу, спільно вели господарство, мали взаємні права та обов’язки, притаманні подружжю, суд першої інстанції обґрунтовано встановив факт проживання сторін у справі однією сім’єю без реєстрації шлюбу в зазначений період та правильно визнав придбану квартиру спільною сумісною власністю. Суд першої інстанції правильно врахував, що спірне нерухоме майно створювалось під час проживання однією сім’єю до реєстрації шлюбу із січня 2012 року до 9 червня 2012 року, а державна реєстрація права власності на новостворене майно відбулося вже у шлюбі, що відповідно до статті 74 СК надає підстави для висновку про виникнення права спільної сумісної власності на квартиру, кошти на будівництво якої витрачено саме у цей період.

Апеляційний суд, на думку Верховного Суду, не врахував наведених положень законодавства та обставин справи, внаслідок чого помилково скасував рішення суду першої інстанції. При цьому як на доказ придбання відповідачем спірної квартири за власні кошти до реєстрації шлюбу чоловік безпідставно послався на договір інвестування, укладений між ним як фізичною особою та ним же як ФОП, матеріали справи не містять оригіналу договору і суди не досліджували цього. Інших належних і допустимих доказів на спростування факту набуття майна під час спільного проживання із позивачем та відповідно презумпції спільності права власності на майно, набуте під час спільного проживання, відповідач не надав. Тому постановою Верховного Суду постанову Хмельницького апеляційного суду від 6 листопада 2018 року скасовано, рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 червня 2018 року залишено в силі.

Джерело