Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 263/401/20 та встановив, що бажання дитини про позбавлення її батька батьківських прав не може бути абсолютним для суду.

Обставини справи

З матеріалів справи стає відомо, що позивачка, яка діє в інтересах неповнолітньої, звернулася до суду з позовом до відповідача про позбавлення батьківських прав.

Жінка повідомила, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, під час якого в них народилася дочка. З 2014 року відповідач не займається вихованням дочки, не цікавиться її життям, має заборгованість зі сплати аліментів. У 2019 році відповідач звертався з позовом до неї про оспорювання батьківства та виключення відомостей про нього як батька з актового запису про народження дитини, яким хотів довести, що не є батьком доньки.

Після проведення судової генетичної експертизи, якою підтверджений факт його батьківства, відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду.  У зв’язку з такими обставинами дочка нервувала, переживала, відчувала образу і розчарування, внаслідок чого у неї виникло психіатричне захворювання, вона була поставлена на облік у психіатричній лікарні,  неодноразово змушена була проходити лікування.

Враховуючи викладене, позивач просила позбавити відповідача батьківських прав стосовно неповнолітньої дочки та стягнути з нього 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Висновок Верховного Суду

ВС підкреслив, що, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивач не довела, і матеріали справи не містять доказів, які свідчили б про винну та свідому поведінку відповідача щодо ухилення від виконання своїх батьківських обов’язків. Крім того, відповідач категорично налаштований проти позбавлення його батьківських прав.

При цьому суди правильно не взяли до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав з огляду на те, що документ складено, виходячи з пояснень матері, дитини та довідки про заборгованість зі сплати аліментів, однак без врахування всіх обставин справи, зокрема, без з’ясування причин, за яких відповідач позбавлений можливості спілкуватися з дочкою, без перевірки обставин, які можуть створювати перешкоди відповідачу у виконанні ним своїх батьківських обов’язків та без зазначення проведеної органом опіки та піклування роботи з відповідачем щодо врегулювання конфлікту. Вказаний висновок має рекомендаційний характер, не є обов’язковим для суду та суперечить інтересам дитини.

Також ВС зазначив, що, заслухавши думку неповнолітньої, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував положення частини третьої статті 171 Сімейного кодексу України та виходив з того, що бажання дитини про позбавлення її батька батьківських прав не може бути абсолютним для суду, адже позбавлення відповідача батьківських прав не відповідатиме інтересам самої дитини.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв’язку між діями (бездіяльністю) відповідача та моральною шкодою, яка, за твердженнями позивача, заподіяна дочці.

Верховний Суд наголосив, що сам факт перебування дитини з 27 листопада 2019 року по 3 грудня 2019 року на стаціонарному лікуванні в психіатричній лікарні не свідчить про протиправність дій батька та завдання моральної шкоди дитині.

За таких обставин, оскільки позивачка не довела наявності усіх складових цивільно-правової відповідальності, зокрема, протиправної поведінки (дій чи бездіяльності) відповідача, причинного зв’язку між протиправною поведінкою та шкодою, а також вини відповідача в заподіянні шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивачки, яка діє в інтересах неповнолітньої, про відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Джерело