За законодавством України кожен громадянин має право на свій розсуд вирішувати долю належного йому майна, а також заповідати його. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Слід зазначити, що право на заповіт здійснюється особисто і не допускається через представника.

Особа, яка бажає скласти заповіт може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Однак слід наголосити на тому, що є категорія громадян, захищена законодавством, які мають право на спадкування незалежно від змісту складеного заповіту.

Так, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

Слід зазначити, що заповідач не може позбавити права на спадкування вищевказаних осіб, оскільки останні мають право на обов'язкову частку у спадщині. 

Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов`язаної,  так і не пов`язаної з її поведінкою (наприклад, особа отримає спадщину лише у випадку народження дитини, здобуття вищої освіти тощо). Зауважимо, що умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.

Куди звертатися, якщо особа виявила бажання скласти заповіт?

За загальним правилом заповіти посвідчуються нотаріусами: як державними, так і приватними. Однак, в певних випадках заповіт може бути посвідчений не лише нотаріусом.

Так, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Якщо особа перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров’я, або проживає в будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, то заповіт такої особи може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров’я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю.

Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна.

Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції.

Заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ, військово-навчальних закладів, також заповіт працівника, члена його сім’ї і члена сім’ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з’єднання, установи або закладу.

Заповіт особи, яка тримається в установі виконання покарань, може бути посвідчений начальником такої установи.

Заповіт особи, яка тримається у слідчому ізоляторі, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.

Варто наголосити на тому, що заповіти головного лікаря, його заступника з медичної частини, чергового лікаря, начальника госпіталю, директора або головного лікаря будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, капітана судна, начальника пошукової експедиції, командира (начальника) військових частин, з’єднань, установ, військово-навчальних закладів, начальника установи виконання покарань та начальника слідчого ізолятора мають посвідчуватися у присутності не менш як двох свідків.

Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Свідками не можуть бути:

– особа, яка посвідчує заповіт, спадкоємці за заповітом, члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

– особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

При посвідченні заповіту нотаріус або інша уповноважена на посвідчення заповіту особа зобов’язані встановити особу заповідача, перевірити обсяг його дієздатності.

Встановлення особи заповідача, а також перевірка обсягу його дієздатності здійснюється за паспортом громадянина України або за іншим документом, що посвідчує особу, передбаченим Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», національним паспортом іноземця або документом, що його замінює, посвідченням особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідченням, виданим за місцем роботи фізичної особи. У разі потреби нотаріусу надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.

Таким чином, з метою складення заповіту зацікавлена особа має з’явитися до нотаріуса або зазначеної вище уповноваженої посадової особи, дивлячись від ситуації, з оригіналом документу, який посвідчує його особу та довідкою про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків.

Варто зазначити, що у процесі посвідчення заповіту нотаріус або інша уповноважена особа зобов’язані встановити дійсне волевиявлення особи та роз’яснити правові наслідки його укладення. Реалізація заповіту багато в чому залежить від правильності його складання. Розпорядження заповідача мають бути викладені ясно і чітко, з тим щоб не викликати сумнівів або суперечок після його смерті, та містити вказівку лише на те майно та майнові права, які підлягають спадкуванню.

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення та має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, то такий заповіт підписується за дорученням заповідача та у його присутності іншою особою.

Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса)