Стягнення середнього заробітку при звільненні: позиція Верховного Суду

Жінка вимагала стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

За порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 Кодексу Законів про працю (КЗпП) України, так і за статтею 235 КЗпП України. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом особи до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та суми згідно з листком тимчасової непрацездатності у справі № 686/20491/18.

Обставини справи

Суди встановили, що особа працювала у відповідача на посаді комплектувальника пряжі, була звільнена за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, однак у день звільнення трудову книжку їй не видали та не виплатили заборгованість із заробітної плати, компенсацію за невикористану відпустку та тимчасову непрацездатність згідно з листком непрацездатності.

Рішенням міськрайонного суду позов задоволено частково, стягнено з ТОВ 16 955,56 грн середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції змінено та стягнено з відповідача 22 654,80 грн за несвоєчасну видачу трудової книжки. Верховний Суд змінив рішення судів попередніх інстанцій, стягнув з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу, а не за час несвоєчасного повернення трудової книжки, з огляду на таке.

Результат аналізу частини першої статті 117, частини першої статті 116 КЗпП України дає підстави для висновку, що обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 цього Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Крім того, відповідно до частини 5 статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Отже, Суд дійшов висновку, що положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника для компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за ст. 117 КЗпП України, так і за ст. 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

При цьому заслуговують на увагу доводи касаційної скарги в частині періоду стягнення середнього заробітку з урахуванням того, що трудову книжку позивачка отримала 30 травня 2018 року, а 5 червня 2018 року їй виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки. Період, за який слід стягнути середній заробіток, становить з 26 лютого до 5 червня 2018 року включно, тобто 67 днів, а не 62 дні, як зазначили суди. Постановою ВС від 5 серпня 2020 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 грудня 2019 року в частині позовних вимог особи до ТОВ змінено, стягнено з ТОВ на користь особи 24 481,80 грн середнього заробітку; у решті – судові рішення залишено без змін.

Джерело