Позивач просив суд визнати за ним право власності на 3/5 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, зазначивши, що у 2016 році районний суд визнав за двома з трьох спадкоємців по 1/5 частині спірного будинку, а в задоволенні позову третього відмовив через пропуск ним строку позовної давності.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, визнав за позивачем право власності на 2/5 частини будинку, а саме: на 1/5 частину – як спадкоємця за заповітом після смерті матері та на 1/5 частину – як колишнього члена колгоспного двору.

Суди дійшли висновку, що позивач просить перерозподілити частку ще одного члена колгоспного двору, не наводячи для цього жодних правових підстав.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду залишив попередні судові рішення без змін і навів такий правовий висновок щодо доводів у касаційній скарзі.  

Верховний Суд погодився із твердженням апеляційного суду про те, що саме собою судове рішення, яким було відмовлено в задоволенні позову одного зі співвласників майна про визнання його права на 1/5 частину спірного будинку у зв’язку з пропуском позовної давності, не підтверджує наявності права на цю частину в позивача, оскільки останній не навів відповідних правових підстав. Проте такий висновок підлягає уточненню.   

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини 2 і 3 ст. 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.  

Зазначене в касаційній скарзі посилання про те, що суди залишили 1/5 частину будинку нерозподіленою, є правильним. Проте позивач не вказав правових підстав для перерозподілу цієї частини у праві власності й безпідставно вважає, що вона має належати лише йому. 

Відповідно до ч. 1 ст. 1280 ЦК України з урахуванням преюдиційності рішення суду щодо відмови в задоволені позову одного з членів сім’ї 1/5 частина будинку підлягає перерозподілу, проте не лише позивачеві, а між усіма співвласниками, які прийняли спадщину.

Однак для застосування згаданої статті, на яку позивач не послався, потрібні визначені нею умови й підстави.

Зокрема, перерозподіл стосується спадщини, яка вже розподілена між спадкоємцями в натурі, тобто коли спадкові відносини припинилися.

Важливим для застосування ст. 1280 ЦК України є визначення моменту здійснення первинного розподілу спадщини, яким є видача нотаріусом відповідним спадкоємцям свідоцтв про право на спадщину та проведення державним реєстратором реєстрації прав на нерухоме майно.

Крім того, у цій статті визначено лише одну підставу перерозподілу спадщини – прийняття її іншими спадкоємцями.

Оскільки позивач у своїй позовній заяві не вказав таких фактичних обставин, не навів відповідних доводів і не надав доказів, про які йшлося вище, Верховний Суд не має підстав ні для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд, ні для ухвалення власного судового рішення.   

Зазначене не перешкоджає позивачеві звернутися до суду на загальних підставах.

Постанова Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 748/72/20-ц (провадження № 61-13144св20) – 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/92571009.   

Верховний Суд