Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду залишив без задоволення касаційні скарги засудженого та захисника іншого засудженого на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів. Ці особи були засуджені за грабіж (ч. 3 ст. 186 КК України).

Один із засуджених указав у касаційній скарзі, що в обвинувальному акті та у вироку місцевого суду не зазначено чіткої назви закону України про кримінальну відповідальність, тому йому незрозуміле обвинувачення.

ККС ВС визнав ці доводи необґрунтованими, звернувши увагу на те, що, відповідно до п. 13. ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення – це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, адже містить виклад тих протиправних дій, які інкримінуються особі.

Із матеріалів провадження вбачається, що в обвинувальному акті доступно та конкретно, із посиланням на норму закону, викладено фактичні обставини, які в сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу інкримінованого особі кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

Водночас у вироку місцевого та в ухвалі апеляційного судів також наведено формулювання обвинувачення, визнаного судами доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, а також статтю (частину статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнано особу.

Крім того, під час судового розгляду, після оголошення прокурором обвинувального акта, суд, відповідно до вимог ст. 348 КПК України, роз’яснив особі суть обвинувачення і запитав, чи зрозуміле воно їй, на що остання чітко повідомила, що суть обвинувачення їй зрозуміла, це підтверджується аудіозаписом судового засідання.

Що стосується посилання засудженого на вживання в обвинувальному акті та судових рішеннях скорочення назви Кримінального кодексу України, то Український правопис, яким встановлено загальноприйняті і загальнообов’язкові правила щодо способів передачі мови на письмі, дозволяє вживати скорочені назви – абревіатури. Державним стандартом України скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі (ДСТУ) визначені загальні вимоги та правила скорочення.

Постанова ККС ВС у справі № 199/6058/18 (провадження № 51-4637км19) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/91722813

Верховний Суд