Після пред’явлення до суду позову про стягнення одним із колишнього подружжя з другого компенсації за частку набутого у шлюбі спільного майна відповідач помер, і районний суд протокольною ухвалою залучив до справи як відповідача сина померлого, який раніше був у справі третьою особою.

Районний суд стягнув із правонаступника грошову компенсацію 1/2 частини вартості гаража й автомобіля, оскільки вони є спільною власністю подружжя. При цьому суд керувався нормами СК України та ст. 364 ЦК України.

Апеляційний суд скасував рішення суду і задовольнив позов тільки в частині компенсації за автомобіль, навівши інші правові підстави та застосував інші норми. Він зазначив, що, змінивши відповідача, районний суд не врахував, що син колишнього чоловіка позивачки не є співвласником спірного майна. Натомість він без законних підстав продав належну позивачці частину спірного автомобіля і таким чином збагатився за рахунок останньої, тому повинен ці кошти повернути відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував рішення попередніх судів і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, навівши таке обґрунтування.

Позивачка заявила вимоги до колишнього чоловіка про стягнення грошової компенсації, обґрунтовуючи свій позов нормами СК України щодо майна подружжя й ст. 364 ЦК України (виділ частки).

Після смерті колишнього чоловіка та заміни судом відповідача у справі позивачка своїх вимог не уточнювала.

Районний суд розглядав позовні вимоги на підставі норм СК України і ЦК України, до яких змінений позивач жодного стосунку не має, оскільки між ним і позивачкою немає відповідних правовідносин.

Апеляційний суд частково це виправив і мотивував своє рішення положеннями ст. 1212 ЦК України, яка регулює зобов’язання у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, посилаючись на те, що син колишнього чоловіка позивачки без її згоди продав автомобіль. Проте позивачка таких вимог не заявляла, як на фактичну, так і на правову підставу на це не посилалася, відповідних доказів не подавала.

Тобто апеляційний суд на порушення вимог статей 13, 367 ЦПК України вийшов за межі як позовних вимог, так і апеляційної скарги.

Зі змісту протокольної ухвали про заміну відповідача Верховний Суд не має можливості визначитися із правовою підставою такої заміни, оскільки в ній відсутнє правове обґрунтування. Суд повинен уточнити статус відповідача і вимоги позивачки до нього. Тобто слід з’ясувати, новий відповідач був залучений як спадкоємець первісного відповідача чи як сингулярний (одиничний) правонаступник, згідно з яким від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права та обов'язки. Від цього залежать застосування відповідних норм матеріального права, умови і підстави їх застосування.

Із постановою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 296/6683/18 (провадження № 61-12377св20) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – https://reyestr.court.gov.ua/.

Верховний Суд