Верховний Суд висловився щодо визнання заповіту недійсним

Технічні помилки (описки) у заповіті не впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку посвідчення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 397/1396/19 та встановив, що технічні помилки (описки) у заповіті не впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку посвідчення.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що після тривалої хвороби померла мати позивача. Вона склала на його ім’я заповіт, яким заповіла йому все своє майно. Вказував, після смерті матері дізнався про існування нового заповіту, яким вона все своє майно заповіла онукам. Позивач вважав, що цим заповітом порушено його права та інтереси як єдиного спадкоємця за законом, а заповіт складено під тиском з використанням хворобливого фізичного стану його матері. Крім того, при складенні та посвідченні заповіту не дотримано форму № 45 додатку 25 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2010 року № 3253/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 17 березня 2015 року № 381/5).  Зазначав, що вказане свідчить про недійсність нового заповіту.

Рішенням районного суду у задоволенні позову відмовлено. Районний суд вказав, що позивачем не доведено,що його матір не могла на момент підписання оспорюваного заповіту усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, або що на неї чинився тиск з боку відповідачів. Дієздатність його матері під час складання заповіту перевірено уповноваженою на те особою – секретарем сільської ради, вона власноручно підписала заповіт і ця обставина позивачем не оспорювалася, а відсутність зазначення місяця складення заповіту є технічною опискою, оскільки дата та час зазначені у посвідчувальному написі.  Також суд підкреслив, що невідповідність поштової адреси сільської ради, зазначеної у заповіті та у свідоцтві про державну реєстрацію, не може бути підставою для визнання його недійсним.

Постановою Кропивницького апеляційного суду рішення районного суду залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що у статті  1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, та зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Зі змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, у якому відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Судами попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, вірно встановлено, що особу та її дієздатність під час складення заповіту перевірено уповноваженою на те особою – секретарем сільської ради, на яку покладено обов’язки із вчинення нотаріальних дій на території відповідної сільської ради рішенням виконавчого комітету сільської ради.

З урахуванням наведеного, встановивши, що заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та порядку укладення, особу заповідача встановлено за паспортом із зазначенням у заповіті реєстраційного номеру облікової картки платника податків, підписаний особисто заповідачем, зазначено місце складення заповіту, вказано дату й місце його посвідчення, посвідчений уповноваженою на те особою, яка перевірила дієздатність заповідача і з’ясувала її дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок смерті, касаційний суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову.

ВС підкреслив, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що положення Порядку та відповідні норми ЦК України, зокрема статті 1247 ЦК України, при посвідченні заповіту були дотримані.

При цьому позивачем не доведено наявності підстав, які б мали наслідком недійсність заповіту, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов’язком. Особистий підпис заповідача у заповіті свідчить про вільне волевиявлення заповідача, й обставини, які вплинули на волевиявлення заповідача, судом не встановлені.

Верховний Суд також звернув увагу на те, що технічні помилки (описки) у заповіті не впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку посвідчення, крім того, такі доводи касаційної скарги були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Зазначене не є тими порушеннями, які впливають на форму та посвідчення заповіту, що було б підставою для визнання заповіту недійсним.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Джерело