ВС залишив без змін рішення Житомирського апеляційного суду стосовно визначення місця проживання дитини

Проживання батьків за однією адресою не є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини (дітей) разом з одним із них.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 288/39/20, та встановив, що проживання батьків за однією адресою не є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини (дітей) разом з одним із них.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду із позовом, в якому просила визначити місце проживання малолітніх дітей із матір’ю.

Позовні вимоги мотивувала тим, що шлюб між сторонами було розірвано, та останнім часом відповідач почав агресивно себе поводити стосовно неї та дітей: провокує сварки, вживає нецензурну лайку, наносить їй тілесні ушкодження. Все вищезазначене відбувається у присутності дітей, тому вона неодноразово зверталася за допомогою до Попільнянського ВП Коростишівського ВП ГУ НП у Житомирській області із заявою про домашнє насильство. На даний час вона з дітьми проживають разом з відповідачем за однією адресою. Скориставшись тим, що шлюб між ними розірвано, відповідач намагається позбавити її права проживати у будинку разом із дітьми, чим наносить їхнім дітям психологічну травму.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов про визначення місця проживання дітей задоволено.

Так, під час розгляду справи було встановлено, що орган опіки та піклування прийшов до висновку, що на даний час не видається можливим визначення місця проживання малолітніх дітей, у зв’язку з тим, що діти разом із батьком та матір’ю проживають в одному будинку та знаходяться на утриманні та вихованні обох батьків.

При цьому, зазначений орган виходив із того, що після розірвання шлюбу в 2019 році малолітні діти та батьки залишилися проживати в одному будинку, який належить на праві власності батьку дітей. Мати і діти зареєстровані у даному будинку. На даний час батьком аліменти не сплачуються. Позивач зауважила, що після розлучення із чоловіком, він не бере участі в утриманні і вихованні дітей. Відповідач у свою чергу стверджує, що утримує своїх дітей, у разі потреби купує одяг, на день народження подарував синові телефон, купує продукти харчування. Питання щодо поділу майна при розірванні шлюбу не розглядалося. При обстеженні умов проживання працівника служби у справах дітей районної державної адміністрації було з’ясовано, що батьки та їхні малолітні діти користуються спільною кухнею, ванною кімнатою, туалетом. Кімнати, де проживають батько дітей та мати з дітьми, прохідні. З вищевикладеного вбачається, що малолітні діти проживають в одному будинку з батьками, які розлучилися та перебувають на їх утриманні, батьком належним чином виконуються обов’язки щодо виховання та утримання дітей.

З огляду на вищенаведене апеляційний суд дійшов висновку, що висновок органу опіки та піклування не вмотивований належним чином, суперечить дійсним обставинам справи та не відповідає інтересам дітей. Тому не може бути врахований при ухваленні рішення в цій справі.

Колегія суддів ВС зазначила, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов’язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Також ВС наголосив, що проживання батьків за однією адресою не є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини (дітей) разом з одним із них.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд встановивши, що фактично шлюбні відносини між сторонами припинені, спільне господарство не ведеться, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про відсутність між сторонами спору з приводу місця проживання дітей адже, на цей час, діти проживають разом із батьками позивача, а позивач проживає у належному позивачеві будинку не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд встановив, що після розірвання шлюбу сторони продовжують проживати в одному будинку, тобто практично мають однакові належні матеріально-побутові умови, однак, батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дітей та забезпечити належне доброзичливе спілкування дітей з обома батьками, врахувавши думку малолітнього, апеляційний суд дійшов висновку про визначення місця проживання малолітніх дітей разом із матір’ю.

Верховний Суд залишив рішення апеляційного суду без змін.

 

Джерело