Дані про стан сп’яніння підозрюваного у момент вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 Кримінального кодексу України, не належать до лікарської таємниці, тому отримання зразків для проведення судово-медичної експертизи здійснюється за запитом слідчого, а не на підставі ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів.  Про це зазначив Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду при розгляді справи № 607/17230/19.

Ураховуючи положення ст. 1194 ЦК, розмір моральної шкоди, який стягується судом із засудженого у разі задоволення цивільного позову, може становити різницю між сумою, що сплачується страховою компанією, до якої звернулися потерпілі, та загальним розміром оціненої ними матеріальної і моральної шкоди.

 Обставини справи

ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, порушив ПДР та здійснив виїзд на зустрічну смугу, що спричинило ДТП, у результаті якої ОСОБА_7 отримав травми, від яких настала його смерть на місці пригоди, а ОСОБА_8 спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки та ухвалено стягнути із ОСОБА_1, зокрема, моральну шкоду за цивільним позовом у межах різниці між сумою, яка сплачується страховою компанією, та загальним розміром оціненої потерпілими матеріальної і моральної шкоди. Апеляційний суд залишив вказане судове рішення без зміни.

Позиція ККС ВС

ККС визнав безпідставними доводи захисника щодо необхідності виключення з обвинувачення ОСОБА_1 посилання на порушення ним вимог п. 2.9 (а) ПДР у зв’язку з недоведеністю перебування обвинуваченого у стані алкогольного сп’яніння.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, перебування обвинуваченого у стані алкогольного сп’яніння підтверджується висновком судово-медичної експертизи, яка була проведена відповідно до вимог КПК на підставі ухвали слідчого судді.

Водночас у ході перевірки відповідних доводів захисника судом першої інстанції встановлено, що слідчим дотримано вимоги статей 40 та 93 КПК щодо збирання доказів, а матеріали кримінального провадження не містять даних щодо порушення вимог закону при відібранні крові в обвинуваченого ОСОБА_1. Крім того, факт перебування ОСОБА_1 у момент ДТП у стані алкогольного сп’яніння обґрунтовано судом з посиланням на зазначені вище показання під час допиту в суді першої інстанції потерпілих та свідків.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції була досліджена і карта виїзду швидкої медичної допомоги на місце ДТП до потерпілого ОСОБА_1, в якій були зафіксовані першочергові пояснення водія щодо вживання ним алкоголю, а тому доводи захисника про те, що судом першої інстанції не був досліджений вказаний документ, не відповідають дійсності.

Водночас питання допустимості висновку судово-медичної експертизи було предметом перевірки і в суді апеляційної інстанції, котрий підтвердив допустимість цього доказу з огляду на дотримання слідчим вимог ст. 93 КПК при одержанні та передачі експерту зразків крові ОСОБА_1, а також визнання їх речовими доказами у кримінальному провадженні щодо останнього.

Посилання захисника на необхідність дотримання органом досудового розслідування вимог статей 159, 160 та 162 КПК при отриманні зразків для експертизи є безпідставними з огляду на те, що дані про стан сп’яніння підозрюваного у момент вчинення кримінального правопорушення не належать до таємниці (у цьому випадку – лікарської), що охороняється законом, оскільки не вказують ні на факт звернення особи за медичною допомогою, ні на дані про хворобу (діагноз, епікриз тощо) особи, ні про лікування, що було застосовано.

Щодо доводів захисника, викладених у касаційній скарзі, про неправильне вирішення судом цивільних позовів потерпілих про стягнення із ОСОБА_1 матеріальної і моральної шкоди та незалучення судом страхової компанії, ККС вказав таке. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що на момент ДТП володільцем автомобіля був ОСОБА_1, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована, а страховий поліс на момент ДТП був чинним. Як установлено судом першої інстанції, на момент ДТП після смерті ОСОБА_7 залишилося двоє малолітніх дітей, батьки, які досягли пенсійного віку, дружина та повнолітній син. Потерпілі звернулися до страхової компанії із заявою про виплату на їхню користь страхового відшкодування внаслідок ДТП із наданим розрахунком.

У зв’язку з тим, що виплати вказаних платежів страховою компанією не оспорювалися, потерпіла ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах і як законний представник в інтересах малолітніх дітей, повнолітній син та батьки звернулися з цивільними позовами у кримінальному провадженні до ОСОБА_1 у межах різниці між сумою, яка сплачується страховою компанією та загальним розміром оціненої ними матеріальної і моральної шкоди.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що місцевий суд правильно вирішив цивільні позови потерпілих відповідно до положень ст. 1194 ЦК і їх позовних вимог, стягнувши заподіяну їм матеріальну та моральну шкоду із засудженого ОСОБА_1 лише у межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Джерело