ВС вказав важливі нюанси щодо виселення особи з житла

Припинення сервітуту та визнання особи такою, що втратила право користування майном: висновок КЦС ВС.

Сам факт припинення сімейних відносин із власником будинку (квартири) не позбавляє колишнього члена сім’ї власника житла права користування займаним приміщенням та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи 686/26093/19-ц.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначала, що є власником житлового будинку з надвірними спорудами, що належить їй на підставі договору дарування.

Відповідач є її колишнім чоловіком, шлюб з яким розірвано на підставі рішення суду.

ОСОБА_2 зареєстрований у зазначеному будинку попереднім його власником, матір’ю відповідача – ОСОБА_3. Більше двох років ОСОБА_2 не проживає в зазначеному будинку без поважних причин, участі в його утриманні не бере.

Суд першої інстанції задовольнив позов, припинив сервітут ОСОБА_2 на житловий будинок із надвірними спорудами та визнав відповідача таким, що втратив право на користування будинком.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду з огляду на таке. Член сім’ї власника житла втрачає право на користування чужим житлом (сервітут) у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім’ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена й природа такого права.

Передбачено право члена сім’ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім’ї від прав власника.

Зазначена норма не передбачає й самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу. Водночас посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов’язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім’ї власника.

Під час розгляду питання про припинення права користування колишнього члена сім’ї власника житла суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім’ї щодо захисту права власності на житлове приміщення можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав, якщо сервітут був встановлений, але потім припинився.

Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватися судом, виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. Неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім’ї власника на користування будинком. Вирішуючи спір, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1, оскільки позивач не надала належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 був відсутній у спірному житлі без поважних причин понад один рік.

Джерело