Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 175/3922/19, в якій досліджував питання про злісне ухилення від виконання батьками своїх обов’язків. Суд зокрема зазначив, що для встановлення ознаки злісності немає значення, чи такі дії винної особи виражались у прямій відмові від виконання покладених на неї обов’язків, чи мали форму пасивного ігнорування, уявної неспроможності або необізнаності про необхідність їх виконання, оскільки всі ці обставини у будь-якому випадку призводять до ухилення від сплати коштів на утримання дітей.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що чоловік, який знає про аліментні зобов’язання та попереджений про кримінальну відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів, ігноруючи вимоги державного виконавця про необхідність виконання аліментних зобов’язань за рішенням районного суду, злісно ухилявся від сплати аліментів на утримання своїх неповнолітніх дітей, а саме: офіційно не працював та не вживав заходів для офіційного працевлаштування, протягом тривалого часу, працюючи у фізичних осіб – підприємців та приватних осіб і маючи тимчасовий заробіток, з метою ухилення від сплати аліментів, не надавав будь-якої допомоги на утримання дітей.

За вироком місцевого суду його було засуджено до покарання у вигляді обмеження волі на строк 1 рік. Апеляційний суд змінив вирок суду першої інстанції в частині періоду скоєння кримінального правопорушення та суми заборгованості по аліментах.

Постановлено вважати правильним період несплати аліментів з  1 листопада 2011 року до 1 серпня 2019 року та правильною сумою заборгованості по аліментах за цей період визначити 153 512,73 грн.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зазначили, що суспільна небезпечність кримінального правопорушення, передбаченого  статтею 164 Кримінального кодексу України, полягає в тому, що винна особа грубо порушує обов’язки, які покладаються на батьків міжнародним та національним законодавствами, і посягає на нормальний розвиток і здоров’я дітей.

Безпосереднім об’єктом цього кримінального правопорушення є суспільні відносини, що забезпечують захист майнових інтересів неповнолітніх або непрацездатних дітей. З об’єктивної сторони кримінальне правопорушення полягає в бездіяльності, а саме: злісному ухиленні від виконання батьками своїх обов’язків, у тому числі, ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей.

Зокрема, злісне ухилення – це тривале і наполегливе ухилення від виконання відповідного обов’язку шляхом приховування свого місця проживання, роботи, фактичного заробітку або інших грошових надходжень, незважаючи на попередження про кримінальну відповідальність.

Разом з тим Верховний Суд підкреслив, що для встановлення ознаки злісності немає значення, чи такі дії винної особи виражались у прямій відмові від виконання покладених на неї обов’язків, чи мали форму пасивного ігнорування, уявної неспроможності або необізнаності про необхідність їх виконання, оскільки всі ці обставини у будь-якому випадку призводять до ухилення від сплати коштів на утримання дітей.

Як убачається з встановлених місцевим судом фактичних обставин, засуджений, обізнаний про аліментні зобов’язання та попереджений про кримінальну відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів, ігноруючи вимоги державного виконавця про необхідність виконання аліментних зобов’язань за рішенням суду, злісно ухилявся від сплати аліментів на утримання своїх неповнолітніх дітей, офіційно не працював та не вживав заходів для офіційного працевлаштування, протягом тривалого часу, працюючи у фізичних осіб – підприємців та приватних осіб і маючи тимчасовий заробіток, з метою ухилення від сплати аліментів, не надавав будь-якої допомоги на утримання дітей. Крім того, перебуваючи на обліку у місцевому центрі зайнятості як безробітний та проходячи військову службу за контрактом, отримував допомогу з безробіття та нараховане грошове забезпечення відповідно, з яких також не здійснювалися відрахування на утримання дітей.

При цьому місцевий суд не погодився з твердженнями захисника про  неналежне виконання державним виконавцем своїх обов’язків з контролю за сплатою аліментів, оскільки це жодним чином не виправдовує дій засудженого, оскільки  він був обізнаний про свої обов’язки сплачувати аліменти, однак ухилявся від їх виконання.

Враховуючи викладене, ВС зазначив, що місцевий суд не встановив обставин, які перешкоджали б засудженому протягом тривалого часу (понад 10 років) належним чином виконувати покладені на нього законом обов’язки щодо утримання своїх неповнолітніх дітей, що свідчить про злісність ухилення від аліментних зобов’язань.

Вказані обставини частково підтвердив і сам засуджений, який в судах першої та апеляційної інстанцій повідомляв, що не міг тривалий час здійснювати грошові перекази для погашення заборгованості по аліментах через скрутне матеріальне становище, відсутність коштів, та через те, що має на утриманні сім’ю та інших малолітніх дітей.

Однак вказані обставини в будь-якому разі не звільняли чоловіка від виконання ним батьківських обов’язків щодо утримання всіх його неповнолітніх дітей, у тому числі й від попереднього шлюбу, а отже не давали йому підстав протягом тривалого часу не сплачувати аліменти, які були призначені рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2005 року.

За таких обставин доводи захисника про відсутність в діях засудженого злісного ухилення від сплати аліментів колегія суддів ВС вважає необґрунтованими.

Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Джерело