Договір про повну матеріальну відповідальність можна укладати у письмовій формі тільки з працівниками визначених категорій. Договір про повну матеріальну відповідальність, укладений з особами, які не включені до Переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, є недійсним. Сам по собі факт укладання з працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за пунктом 1 частини першої статті 134 КЗпП України.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 686/12599/17.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Х» звернулось з позовом до відповідача і з урахуванням збільшених позовних вимог остаточно просило відшкодувати майнову шкоду у розмірі 626 634,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ зазначало, що відповідач був призначений на посаду начальника баз ТОВ та з ним був укладений договір по повну індивідуальну матеріальну відповідальність, згідно з яким відповідач зобов’язаний дбайливо ставитись до матеріальних цінностей, вести їх облік та нести повну матеріальну відповідальність за збереження ввірених йому матеріальних цінностей. За час виконання посадових обов’язків відповідач неодноразово отримував від ТОВ товарно-матеріальні цінності на підставі бухгалтерських документів, проте не вів облік та не подавав звіт про рух та залишки ввірених йому матеріальних цінностей, у зв’язку з чим ТОВ проведено інвентаризацію наявних товарно-матеріальних цінностей на спортивно-мисливському комплексі «М».

Проведеною інвентаризацією встановлено нестачу товарно-матеріальних цінностей на цьому комплексі балансовою вартістю 396 297,28 грн та на базі станції Богданівці балансовою вартістю 10 137,57 грн. Загальна сума заподіяної ТОВ «Х» майнової шкоди, підтвердженої актом інвентаризації, становить 406 434,85 грн (на час розгляду справи розмір шкоди збільшено і він становив 626 534,50 грн). З актом відповідач був ознайомлений,

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Х» не надало суду належних та допустимих доказів неправомірності дій відповідача щодо заподіяння матеріальної шкоди та наявності його вини у заподіянні такої шкоди.

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

ВС підкреслив, що відповідно до частин першої та другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. При покладенні матеріальної відповідальності права та законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, що така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Також ВС зазначив, що відповідно до статті 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов’язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт перший статті 134 КЗпП України), суд зобов’язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений.

При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

ВС зауважив, що перелік вказаних посад і робіт, а також типовий договір про повну матеріальну відповідальність має бути затверджений в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Проте чинною наразі є постанова Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24. Зазначеною постановою затверджено Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, продаж (відпуск), перевезення або застосування у процесі виробництва.

Згідно з вказаним переліком посад і робіт відповідач не відноситься до категорії працівників, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність.

Договір про повну матеріальну відповідальність можна укладати у письмовій формі тільки з працівниками визначених категорій. Договір про повну матеріальну відповідальність, укладений з особами, які не включені до Переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, є недійсним. Сам по собі факт укладання з працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за пунктом 1 частини першої статті 134 КЗпП України.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Джерело