Верховний Суд роз’яснив підстави позбавлення батьківських прав

Заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 459/3411/18.

Обставини справи

Суть справи полягала в тому, що виконавчий комітет Червоноградської міської ради Львівської області звернувся до суду з позовом в інтересах малолітньої дитини до відповідача про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позову вказувалося на те, що мати дитини позбавлена батьківських прав у 2012 році. З 2015 року сім’я перебуває під соціальним супроводом. Також у позові зазначалося, що ситуації в сім’ї відповідача неодноразово були предметом уваги комісії з питань захисту прав дитини, батько на зауваження та рекомендації членів комісії не реагував, поводив себе агресивно. У 2018 році дитина звернулась до міського центру соціальних служб з приводу завдання їй батьком тілесних ушкоджень, після чого було зареєстроване кримінальне провадження, а дитину тимчасово влаштовано до притулку.

Позивач вказував, що батько вичиняв насильство щодо дитини, не дбав про неї, не оплачував комунальних послуг, а дитина категорично заперечує щодо повернення до батька та не хоче з ним спілкуватися.

Рішенням суду першої інстанції, яке залишено без змін постановою апеляційного суду, позов був задоволений.

Висновок Верховного Суду

Так, ВС підкреслив, що відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце тоді, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 Сімейного кодексу України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Суди попередніх інстанцій при розгляді зазначеної справи врахували, що відповідач притягувався до адміністративної відповідальності у зв’язку з невиконанням ним обов’язків щодо виховання дитини. Стосовно нього розглядається кримінальне провадження за фактом побиття малолітньої дитини.

Як вказав Львівський апеляційний суд у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 459/2842/19, згідно з обвинувальним актом у кримінальному провадженні від 5 червня 2018 року, відповідачу 30 січня 2020 року повідомлено про підозру у заподіянні малолітній ОСОБА_1 3 червня 2018 року легких тілесних ушкоджень, а саме: у застосуванні до неї фізичного насильства, яке виразилося в умисному нанесені їй численних ударів руками та ременем, чим потерпілій були спричинені тілесні ушкодження у вигляді синців на обличчі, тулубі, гомілках, передпліччі, правій кисті, на обох стегнах, в ділянці лівого гомілково-ступневого суглобу.

ВС також зауважив, що поведінка батька відносно дитини не змінилася. Відповідач відмовляє у доступі до житла та психологу. Дитина висловлювала небажання повертатися до батька та просила позбавити його батьківських прав.

У цій справі суди на підставі наявних у матеріалах справи доказів дійшли висновку, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов’язків. Батько дитини не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов’язками батька щодо дочки. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Враховуючи, що у матеріалах справи наявні беззаперечні та достатні докази, які свідчать, що відповідач у порушення вимог статті 150 СК України свідомо не виконує обов’язки щодо виховання та розвитку дитини, застосовував до дитини фізичне насильство, що спричинило дитині тілесні ушкодження, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для позбавлення батька батьківських прав.

Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Джерело