Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду частково задовольнив касаційну скаргу прокурора на судові рішення щодо особи, визнаної невинуватою у використанні завідомо підробленого документа (ч. 4 ст. 358 КК України) та виправданої у зв’язку з недоведеністю того, що було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа (п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України).

Орган досудового розслідування обвинувачував заступника прокурора в тому, що він з метою використання завідомо підробленого документа звернувся з письмовою заявою до прокурора області щодо надання невикористаних днів щорічної відпустки у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю. Для цього він надав завідомо підроблений офіційний документ – листок непрацездатності (про перебування на стаціонарному лікуванні в обласній лікарні, хоча в цей час він був на відпочинку), на підставі чого йому надали невикористані дні відпустки. В результаті використання посадовцем завідомо неправдивого листка непрацездатності йому було нараховано та виплачено грошові кошти.

Колегія суддів ККС ВС дійшла висновку, що апеляційний суд не застосував закон, який підлягав застосуванню – ч. 4 ст. 358 КК України, що призвело до незаконного залишення без змін виправдувального вироку, а ухвала цього суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. Це є істотним порушенням цього Кодексу, оскільки перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. За таких обставин ККС ВС скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Касаційний суд зазначив, що, відповідно до матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції про виправдання особи у зв’язку з недоведеністю її винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, посилаючись на відсутність у неї умислу на заволодіння бюджетними коштами шляхом обману. Проте апеляційний суд не звернув уваги, що використання завідомо підробленого документа кваліфікується за ч. 4 ст. 358 КК України незалежно від мети особи, яка його використовує, та помилково ототожнив таку мету з умислом на використання завідомо підробленого документа.

Крім того, апеляційний суд не врахував, що виправдання особи за ч. 1 ст. 190 КК України за заволодіння чужим майном шляхом обману не виключає наявності в її діях складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, та безпідставно самостійно не застосував закон, який підлягав застосуванню.

Так, використання підробленого документа (ч. 4 ст. 358 КК України) є самостійним складом злочину, який не охоплюється поняттями «підроблення», «складання», «видача» і «збут» та передбачений окремою кримінально-правовою нормою із самостійною санкцією. Відсутність факту вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 або ч. 2 ст. 358 або ст. 190 КК України, на доведення факту вчинення використання підробленого документа не впливає. При цьому використання завідомо підробленого документа є закінченим з моменту, коли документ пред’явлено або надано особою, незалежно від того, чи вдалося їй досягти поставленої мети.

Постанова ККС ВС у справі № 591/7446/17 (провадження № 51-8км21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/99575355.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

Верховний Суд