Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду розглянула справу  № 596/1688/18  та встановила, що відкрите заволодіння чужим майном (телефоном), вчинене без корисливого мотиву, не може кваліфікуватися як грабіж.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що органом досудового розслідування чоловік обвинувачувався в тому, що він, проїжджаючи повз магазин на автомобілі, побачив компанію неповнолітніх дітей, серед яких був і потерпілий, котрий показав йому непристойний жест рукою. Обурившись діями малолітнього, він зупинив автомобіль, наздогнав потерпілого, шляхом ривка без застосування насильства відкрито вирвав з рук неповнолітнього мобільний телефон, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 719,17 грн.

За вироком місцевого суду чоловіка за вчинення вказаних дій визнано невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за частиною першою статті 186 Кримінального кодексу України та виправдано у зв’язку з недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення. Апеляційний суд залишив вказаний вирок без зміни.

Висновок Верховного Суду

Колегія суддів ВС вважає безпідставними доводи прокурора у касаційній скарзі про те, що місцевий суд необґрунтовано визнав відсутність прямого умислу в діях обвинуваченого при заволодінні мобільним телефоном малолітнього, оскільки він реально мав можливість розпорядитися майном. При цьому суд не дав правильну оцінку показанням свідків, що призвело до безпідставного виправдання обвинуваченого. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд повно і всебічно дослідив зібрані у справі докази, проаналізувавши їх, дійшов обґрунтованого висновку про те, що цими доказами винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 186 Кримінального кодексу України, не підтверджується, тому рішення суду про необхідність його виправдання є обґрунтованим.

Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, колегія суддів зазначила, що, спростовуючи пред’явлене обвинувачення, суд перевірив зібрані на досудовому слідстві докази, на підставі яких було пред’явлене обвинувачення, навів мотиви, за яких взяв до уваги одні докази та відкинув інші, зазначив, з яких підстав визнав окремі докази недопустимими, і обґрунтовано дійшов висновку про його невинуватість, вказавши у мотивувальній частині вироку підстави виправдання.

Зокрема, свої висновки суд обґрунтував дослідженими показаннями потерпілого, свідка, котрі підтвердили, що з мобільного телефону сина потерпілого зателефонував незнайомий чоловік і повідомив, що за неправильне виховання сина він забрав мобільний телефон, який йому непотрібний, і він викине його за 100 метрів. Аналогічно ці обставини підтвердили очевидці події, які вказали, що того дня, ідучи зі школи , останній показав середній палець водію автомобіля, який проїжджав. Водій, вийшовши з транспортного засобу, наздогнав потерпілого (свідки бачили в нього його телефон, із якого він дзвонив його мамі), а потім з телефоном сів в автомобіль і поїхав.

За таких обставин, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а у сукупності зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку, суди дійшли правильного висновку, що в його діях був відсутній умисел на вчинення грабежу, а саме корисливий мотив як складовий елемент суб’єктивної сторони кримінального правопорушення, яке передбачене частини першої статті 186 Кримінального кодексу України.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін.

Джерело