В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:

• у спорах, що виникають із сімейних відносин, констатовано, що під час вирішення спору про забезпечення повернення дитини до країни проживання слід звертати увагу, коли розпочато процедуру повернення такої дитини. У разі якщо судова процедура повернення дитини до країни проживання розпочата до спливу річного строку з моменту викрадення, варто застосовувати положення ч. 1 ст. 12 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей;
• у спорах, що виникають із спадкових відносин, звернено увагу на те, що відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину сама по собі не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора;
• у спорах, що виникають із правочинів, зазначено, що для укладення договору позики, за яким позичальником є один із подружжя, отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин, як правило, не стосується спільного майна подружжя. Звернення стягнення на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, можливе в разі встановлення судом того, що договір позики був укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї і позика використана на її потреби;
• у спорах щодо недоговірних зобов’язань указано, що саме по собі виправдання особи судом за обвинуваченням по одному з двох злочинів, які становлять ідеальну сукупність, не свідчить про наявність підстав для відшкодування їй державою моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування і прокуратури;
• у спорах, що стосуються питань процесуального права, зауважено, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу належать як витрати, оплачені стороною / третьою особою до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування, так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому.

Верховний Суд