Як установити особу, яка поширила недостовірну інформацію в мережі «Інтернет»

Апеляційний суд залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким визнано недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивачів, інформацію, поширену відповідачем у соціальній мережі «Фейсбук».

Судові рішення мотивовані тим, що інформація, поширена в соціальній мережі користувачем під певним ім’ям, є недостовірною та такою, що порушує немайнові права, честь, гідність та ділову репутацію позивачів. Ця інформація не є оціночним судженням у розумінні ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію». Суди вказали, що недостовірну інформацію поширив саме відповідач.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду скасував попередні рішення, передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зробивши такі правові висновки.

Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі «Інтернет» є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Щодо визначення належного відповідача в разі поширення інформації в мережі «Інтернет», яку позивачі просять спростувати, існує сформована Верховним Судом України, Верховним Судом стала судова практика, у тому числі щодо фіксації (збору, надання) доказів, їх допустимості та достовірності, експертизи у сфері телекомунікаційних систем, дослідження змісту вебсторінок, оцінюванні електронних доказів (копій) тощо.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постановах неодноразово доводив судам інформацію та правову позицію щодо встановлення власників вебсайтів (юридичних і фізичних осіб) і постачальників послуг хостингу.

Основним доводом апеляційної скарги зазначено те, що відповідач не має жодного стосунку до користувача соціальної мережі «Фейсбук» під вказаним позивачами чужим іменем, і що інформацію про позивачів він не поширював. Апеляційний суд зазначеного не дослідив.

Згідно зі сталою практикою Європейського суду з прав людини у рішеннях судів повинні бути відповідним чином викладені мотиви, які лежать в основі цих рішень. При цьому ЄСПЛ виділяє кілька цілей мотивування судових рішень: продемонструвати і довести передусім сторонам, що суд справді почув їхні позиції, а не проігнорував їх; надати сторонам змогу вирішити питання про доцільність оскарження рішення та забезпечення ефективного апеляційного перегляду справи; суспільний контроль за правосуддям.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Апеляційний суд на порушення вимог статей 264, 367, 374, 382 ЦПК України безмотивовано не взяв до уваги наведені відповідачем обставини і надані докази та не зазначив, якими поданими позивачами доказами ці обставини спростовуються; не встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме те, що інформацію, яку позивачі мають намір спростувати, поширив саме відповідач і що сторінка користувача в соціальній мережі «Фейсбук» під вказаним позивачами чужим іменем належить саме відповідачеві.

Постанова Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 454/2743/19 (провадження № 61-8616св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107938372.

Верховний Суд