Незгода суду з правовим обґрунтуванням позовної заяви не є підставою для визнання її неподаною і повернення позивачу, а є надмірним формалізмом – КЦС ВС

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визнав неподаною та повернув позивачці позовну заяву до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення сатисфакції за невиконання рішення суду, оскільки вона не усунула недоліків заяви.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду попередні судові рішення скасував, справу передав на розгляд до суду першої інстанції з огляду на таке.

Суди послалися на те, що в заяві про усунення недоліків позивачка не зазначила ідентифікаційного коду в ЄДРПО України відповідачів, не вказала обґрунтованого розрахунку ціни позову; змісту позовних вимог: способу захисту прав або інтересів, передбаченого законом чи договором, або іншого способу захисту прав та інтересів, який не суперечить закону; змісту позовних вимог щодо кожного з відповідачів; а також позивачка не виклала обставин, якими обґрунтовує свої вимоги, та не зазначила доказів, що підтверджують ці обставини.

Тлумачення пунктів 4 і 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України дає підстави зробити висновок, що предмет позову – це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову – це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову – це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачеві.

Саме на суд покладено обов’язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову – обов’язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Повертаючи позовну заяву про стягнення сатисфакції за невиконання рішення, суд першої інстанції припустився надмірного формалізму, суд апеляційної інстанції мав можливість, але зазначених порушень не усунув.

Із повним текстом постанови Верховного Суду від 8 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19 (провадження № 61-2192св20) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88815618.

За повідомленням прес-служби ВС